Територіальні особливості лози

   Найдавніші пам'ятки українського плетіння походять з кінця ХVIII століття і початку ХIХ ст. і зберігаються у музеях Києва, Львова та інших міст. Важливим джерелом пізнання плетених речей початку ХIХ ст., зокрема особливостей їх функціонування на Західному Поділлі та в Карпатах є акварелі львівського художника Ю. Глоговського.   Малюючи людей в народному одязі та побутові сцени він водночас зображав як доповнення плетені кошики, брилі, клітки.   Лозоплетіння таким чином розповсюдилось у місцевостях прилеглих до озер і річок. У Карпатах і на Поліссі сировиною для плетіння з народних матеріалів були коріння сосни, гілки ліщини тощо. Найбільші центри плетіння зосереджені у тодішніх Київській, Чернігівській, Полтавській, Волинській губерніях та на Галичині.

     Розвитку промислу плетіння з природних матеріалів сприяли засновані у 80-х роках ХIХ ст., школи і навчальні майстерні. Одна з перших таких шкіл виникла у 1879 році у с. Нижнів (тепер село у Тлумацькому районі) у 1891 році в місті Сторожинець на Буковині.   Кошикове ремесло було одним з самих розповсюджених промислів Росії на Україні. Крім Підмосков`я великими центрами кошикового ремесла були Костромська, Ярославська, Іванівська, Казанська, Володимирська, Оренбургська а також Чернігівська, Київська, Харківська, Волинська та інші губернії. Йшли роки, цей промисел поступово втрачав своє значення.   Але все ж таки масштаби в наші дні залишилися значними. Талановиті майстри і тепер не перестають вражати нас багатством фантазії; витонченістю своїх виробів, прикрашаючи інтер`єр сучасних квартир і громадських споруд, а також експозиції наших музеїв.